РОЗДУМИ ПРО ВІЙСЬКОВУ ДОКТРИНУ.

Вирішив написати свої міркування щодо можливих шляхів розвитку військової доктрини України. Так склалось, що я понад 20 років займався питаннями трансформації системи С2 (Command & Control) ЗС США та декількох великих американських військових компаній, тому питання систем управління є моєю професією.

Коли Росія розпочала агресію проти України, я вирішив, що спробую допомогти своїм досвідом та знаннями, але швидко переконався, що українським військовим керманичам наразі моя допомога не потрібна і навіть шкідлива. 

Все ж мені і моїм колегам вдалося допомогти у створенні єдиного підрозділу в ЗСУ, який може органічно воювати спільно з будь-якою армією країн-членів НАТО і я уважно слідкую за його прогресом, хоча і набагато повільнішим, ніж мені б хотілось. Хлопці і дівчата, які служать Україні у складі цього підрозділу є дійсно найкращими за стандартами війська будь-якої цивілізованохї країни і я бажаю їм здоров’я і перемог.

Слово “доктрина” в англійській мові має значення виразу того, за якими керівними принципами збройні сили приймають участь у військових операціях та битвах. Доктрина не є інструкцією чи наказом до дії, але вона є фундаментом для їх розробки, тому створення життєздатної доктрини є надважливим елементом військового будівництва.

Безпековий ландшафт сучасного світу після закінчення Холодної Війни змінився настільки, що засади використання збройних сил, які існували останню половину дев’ятнадцятого та усе двадцяте століття, більше неможливо використовувати у військах будь-яких цивілізованих країн. Цей тектонічний зсув поєднався з переходом світової економіки до пост-індустріальної інформаційної ери.

11 вересня 2001 року сталась трагедія, коли терористична організація Аль Каїда успішно нанесла удар по США, у якому загинули 2,996 людей, включаючи 19 терористів, та більше 6,000 людей дістали поранень. Це був найсмертоносніший терористичний акт в історії людства та найбільш руйнівна атака іноземних сил на території США з часів Перл Харбор, до якого найсильніші у світі Збройні Сили США виявились абсолютно не готовими і військове керівництво зрозуміло, що необхідно терміново розробити нову військову доктрину, яка б дозволила американським військовим адекватно відповідати на нові безпекові виклики.

Нею стала доктрина Мережоцентричної Війни. Російсько- та україномовні джерела часто дають хибне визначення мережоцентризму, тому варто пояснити що ж це таке і чому це так само важливо для України, як і для США.

Отже, Мережоцентрична Війна (скорочено “МЦВ”) це доктрина управління військами Інформаційної Ери, тобто це не є концепція використання якихось технічних засобів у збройних силах, а є фундаментом організації бойового управління. МЦВ відбувається у трьох доменах — фізичному, інформаційному та когнітивному.

Військові події відбуваються у фізичному домені, де ці події спостерігаються сенсорами та персоналом. Дані, які походять з фізичного домену передаються через інформаційний домен, тобто через мережу передачі даних та системи збору, актуалізації та візуалізації інформації. Нарешті, інформація надається когнітивному домену, який аналізує її та приймає командні рішення. Дуже важливо розуміти, що всі три домени інсують одночасно у межах усіх підрозділів і охоплюють командирів усіх ланок управління.

Цей процес узгоджується з так званим циклом Бойда, який ще називають циклом OODA (Observe, Orient, Decide, Act або Спостерігай, Координуй, Вирішуй, Дій) і який наразі лежить в основі процесу MDMP (Military Decision-Making Process або Військового Процесу Прийняття Рішень) штабів усіх рівнів країн НАТО.

Нажаль, на цьому закінчується розуміння наслідків доктрини МЦВ у більшості причетних до військової науки. Більшість військових спеціалістів по С2 вважають, що якщо втілити три домени мережоцентризму у існуючу структуру управління збройними силами та поєднати це з сучасною MDMP, технічними засобами, та “розумною” зброєю, то це магічно зробить такі збройні сили адекватними до сучасних загроз. Російські, я за ними й українські військові керманичі марять ідеями “розвідувально-ударних комплексів”, які б поєднували засоби розвідки та спостереження з засобами ураження до вертикально-інтегрованих структур, які, за їх думкою, могли б підвищити ефективність їх військ. Нема нічого більш хибного ніж ця концепція, оскільки вона фундаментально знищує засади циклу OODA, випускаючи найважливіший його елемент — Координацію. Підрозділи, побудовані на таких засадах зможуть бути ефективними на тактичному рівні, але їх застосування приведе до важких поразок на опреативному та стратегічному рівнях, оскільки буде відсутній ефективний механізм взаємодії, якщо залишаться командні структури, побудовані вертикально за принципом димаря (“stovepiping”).

Якщо розглядати МЦВ у контексті сучасних військових загроз в Україні, то абсолютно зрозуміло, що поточна структура управління силами оборони абсолютно не відповідає потребам. Наразі ЗСУ застосовують на сході України тактику окопної війни зразка кінця 19-го століття. З історії відомо, що така тактика не може привести до перемоги, тобто цей підхід є фундаментально хибним і ніяке втілення “розвідувально-ударних комплексів” не зможе привести до перемоги.

Для отримання усієї переваги, яку дає МЦВ у сучасному гібридному конфлікті, необхідно втілити найконтроверсійніший її елемент — самокоординацію, тобто трансформувати вертикаль військового управління до системи горизонтальних узгоджувальних зв’язків. У такій системі роль вищих штабів буде у наданні сервісів з аналізу бойового простору та рекомендаціям щодо курсу дій підлеглим підрозділам без втручання в процес прийняття ними тактичних рішень. Такі вищі штаби також будуть мати функцію регулювання, наприклад через повідомлення про припинення бойових дій після перемоги або виникнення нових стратегічних загроз тощо.

Війна на Донбасі на свойому початку була класичною “війною трьох кварталів”, тобто такою, де сили оборони України вимушені були зтикатись з ворогом, нейтральними та дружніми силиами одночасно у географічно обмеженому просторі. Нажаль, сили оборони України були неготові до такого характеру військового конфлікту та програли його, дозволивши ворогу зацементувати свою перемогу та створити лінію фронту без залучення масивних військових сил та отримання ворогом неприйнятних збитків.

Сили оборони були неготові до ведення військових дій проти гібрідного ворога тому, що не мали і не мають концепції “стратегічного капрала” (тобто військового командира низової ланки здатного приймати стратегічні рішення), єдиної системи інформації щодо бойового простору (або Common Operating Picture), системи горизонтального узгодження дій військ та самокоординації.

Але самою великою проблемою було те, що підрозділи сил оборони не мали взаємної довіри, причому на такому фундаментальному рівні, що відмовлялись ділитись інформацією про місцезнаходження та операції своїх сил один з одним або подекуди навіть з вищими штабами.

Великий військовий стратег Карл фон Клаузевіц ввів у обіг термін “туман війни” (“Nebel des Krieges” німецькою або “The Fog of War” англійською) і стверджував, що у війні виграють ті командири, яким пощастить розвіяти цей туман вчасно. Туман війни це відсутність вчасної та достовірної інформації щодо дій своїх та ворожих сил, тобто відсутність ситуаційної обізнаності.

Перемога у сучасній гібридній “війні трьох кварталів” залежить від можливості (і) побачити ситуацію швидше за ворога, (іі) зрозуміти її швидше ворога, (ііі) діяти швидше ворога, та (iv) забезпечити повну перевагу. Таким чином, інформованість та спритність є найважливішими засадами військового успіху.

Щоб бути спритнішими за гібридні терористично-регулярні війська цивілізаційних супротивників, необхідно упереджувати їх у кожному з чотирьох кроків циклу OODA. Досягти цього абсолютно неможливо за допомогою існуючої системи командування сил оборони України, яка є важкою спадщиною радянської військової системи минулого. Для спритності необхідно побудувати систему горизонтальних зв’язків між військовими підрозділами усіх ланок на засадах довіри командирів один до одного та до компетентності вищих штабів.

Аналізуючи протягом двох останніх років ситуацію у ЗСУ я дійшов висновку, що нажаль їх неможливо трансформувати до сучасної системи управління завдяки шаленому консолідованому спротиву трансформації на усіх ланках командування від тактичного до стратегічного, оскільки для більшості командирів існуючий порядок справ -- це єдиний спосіб забезпечення рівня життя, до якого вони звикли, як від отримання грошового утримання за відносно безпечну штабну службу, так і від корупційних схем, які можливі завдяки наявному туману війни.

Ініціативна група моїх однодумців створила Інститут Війни Четвертого Покоління, який розробляє та втілює програму навчання цивільного резерву за доктриною МЦВ. Ми вирішили, що цивільний резерв в Україні буде найбільш сприйнятливим до змін. Це зумовлено тим, що резервісти, у разі необхідності надання відсічі гібридному супротивнику, будуть фактично вимушені самокоординуватись з іншими силами резерву та територіальної оборони, оскільки ймовірність неадекватних відповідей центрального військового командуваня на наступ гібридного супротивника є дуже високою.

Однак, ми зараз бачимо, що необхідне більш широке залучення цивільних резервістів, а можливо навіть і командирів військового резерву та діючих сил оборони до навчань та розробки тактичних засад МЦВ в умовах України, тестування в полігонних умовах, втілення у вигляді бойових статутів, настанов та програм навчання у військових навчальних заходах. В ЗСУ та МВС існують ізольовані групи та програми, які намагаються рухатись у тому ж напрямку, однак, як я казав вище, їх прогрес гальмується шаленим опором командування.

Я б хотів запросити усіх небайдужих до співробітництва з колективом Інституту Війни Четвертого Покоління (4th Generation Warfare Institute) задля напрацювання доктрини МЦВ в умовах України та найскорішого втілення її у життя, оскільки рівень гібридних загроз безперервно підвищується і наразі не існує ніякої альтернатви втіленню МЦВ. Також прошу моїх українських друзів максимально поширити цей допис у сподіванні що ми знайдемо більше однодумців та бажаючих допомогти.

Часу підготуватись до неминучого конфлікту з гібридним терористично-державним противником у України залишилось не так багато і якщо країни-члени НАТО активно втілюють доктрину МЦВ вже понад десять років, то ця робота в Україні ще не розпочалась.

Gary V. Koval

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація